Як і навіщо вчити дитину піклуватися про себе
Кожен з батьків хоче, щоб його дитина була здоровою і щасливою. А щоб зберегти здоров’я (у широкому сенсі) і почуватися щасливим, будь-якій людині необхідно вчасно піклуватися про свої ресурси: час, фінанси, дах над головою, хорошу роботу та гармонійні відносини.
Буває, ми не дозволяємо собі дбати про власні потреби, тому що на нас впливає минулий досвід:
Батьки передали установку: турботу потребують лише слабкі, а слабка людина не заслуговує на повагу.
Між піклуванням про себе та егоїзмом завжди стояв знак «=», а батьки говорили: «Егоїсти не місце в нашій сім’ї».
У дитинстві соромно було навіть сказати, що ти втомилася, захворіла, не хочеш (робити щось). Тобто висловлювати свої потреби – не можна. Яка вже тут турбота!
У сім’ї вважалося, що просити допомоги – це приниження: «Ти сильна, сама впораєшся».
Підсумок: незнання своїх потреб, невміння їх розуміти і, як результат – депресії, апатія, конфлікти, нічого не хочеться і немає сил ні що ….
Все змінюється, коли ми розуміємо:
Кожен з нас має потреби: фізичні, психологічні, емоційні, соціальні, духовні.
Потреби важливо вчасно задовольняти, інакше енергія та бажання швидко виявляться «на нулі».
У дитинстві про потреби дитини дбають дорослі, оскільки сама дитина цього зробити не може/не може повною мірою, а доросла людина має забезпечити собі ресурсний стан сам. Для цього йому необхідно почуватися, знати про свої потреби та піклуватися про них.
Турбота про себе не означає заборони на прохання про допомогу та підтримку. Навпаки – іноді вона саме у цьому й проявляється.
Коли ми дбаємо про себе, ми почуваємося наповненими енергією. Ми відчуваємо спокій, впевненість, задоволення та натхнення. І це дозволяє підтримувати комфортні стосунки з оточуючими.
Звичайно, ми бажаємо своїм дітям того, що написано в останньому пункті. Це і є функція турботи: щоб ресурси не виснажувалися, а ми відчували себе спокійно та впевнено.
Але якщо батьки самі не дбають про себе, чи зможуть навчити цьому своїх дітей?
Тому діємо як у літаку: маску надягаємо спочатку на себе. А дитина наслідуватиме наш приклад.